Комунальний заклад "Харківський ліцей №82 Харківської міської ради"

ДОРОГІ ДРУЗІ!

Пропонуємо вам програму з української літератури для 10 класів.

РІВЕНЬ СТАНДАРТУ. АКАДЕМІЧНИЙ РІВЕНЬ. ПРОФІЛЬНИЙ РІВЕНЬ.

Нечу́й-Леви́цький Іва́н Семе́нович (справжнє прізвище — Леви́цький, 25 листопада 1838, Стеблів — 2 квітня 1918, Київ) — український прозаїк, перекладач.

Друкуватися почав 1868 року («Дві московки»). Автор антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1876 року), повістей: «Бурлачка» (1878 року) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 року), «Над Чорним морем» (1893 року) — про діяльність української інтелігенції.

Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори «Кайдашева сім'я» (1879 року), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 року), «Афонський пройдисвіт» (1890 року).

Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На кожум'яках», історичної драми «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» (1875 року) тощо, етнограф-фольклорист («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868—1871 рр.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 року) та лінгвіст «Сучасна часописна мова в Україні» (1907 року); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 року) тощо.

Всі оповідання І.Нечуй-Левицького на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

Пана́с Ми́рний (Панас Якович Рудченко; *13 травня 1849, Миргород — †28 січня 1920, Полтава) — український прозаїк та драматург.

Твори

• оповідання («Лихий попутав», автобіографічне оповідання «Ганнуся», цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться», «Пасічник», «Яків Бородай», «Замчище», «Визвол», «Морозенко»)


• повісті «П'яниця», «Лихі люди», «Лихо давнє й согочасне», «Голодна воля», «За водою»)
• романи («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»)
• новела «Лови»
• п"єса «Лимерівна»

Екранізації

За його п'єсою В.Лапокниш поставив кінокартину «Лимерівна» (1954), а за однойменним романом письменника І.Кавалерідзе створив фільм «Повія» (1961).

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського.

Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т.Шевченка «Назар Стодоля»).

Всі твори на сайті:http://www.ukrlib.com.ua/

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (* 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840, Кліщинці — † 14 квітня (27 квітня за новим стилем) 1904, Київ) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Драматургія

Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1883), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).

Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).

Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.

Іва́н Я́кович Франко́ (* 27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч.

Рід діяльності: письменник, поет, публіцист, філософ, політичний діяч, громадський діяч, мовознавець, літературознавець, економіст, етнограф, перекладач

Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право
представляти Україну в "галереї найвищих інтелектуальних досягнень" народів
світу. Віддаючи престол національного генія України "поету з ласки Божої"
Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та
митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності
таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні
української нації. Розпадаючись на дві практично незалежні "підособистості"
- Франка-суспільного діяча та Франка - поета, митця - він водночас
поєднував у собі іпостасі поета, прозаїка, драматурга, фольклориста,
етнографа, культуролога, мовознавця, перекладача, репортера, редактора... а
також політика, агітатора, революціонера. Можливо, саме цій різноманітності
сфер, в яких проявлявся талант Франка, він зобов'язаний несерйозним, часто
ворожим ставленням з боку сучасників, як політичних противників, так і
нейтральних, не залучених до суспільно-політичної конфронтації кіл
Галичини. В усякому разі, феномен Івана Франка - універсальної особистості,
генія, людини нового часу, що набагато перегнала свою добу, вченого і митця
європейського рівня, яких мало в історії української культури - не отримав
належного вивчення та оцінки ані за польської, ані за радянської влади.
Поляки не розголошували досягнення української інтелігенції та її батька,
радянська ідеологія зробила з Франка ляльку, виставивши на загальний позір
тільки одну з сотень його граней - Франка-революціонера. Тим часом як саме
цим внутрішнім протистоянням, постійним конфліктом між різними полюсами
особистості Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його
до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як
суперечлива, неоднозначна постать.

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

http://poetry.uazone.net/

Грінченко Борис Дмитрович (27 листопада (9 грудня) 1863 — 23 квітня (6 травня) 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 вересня (17 вересня) 1864, Вінниця — †12 квітня (25 квітня) 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців.

Коцюбинський був і залишається одним з найоригінальніших українських прозаїків. М. Коцюбинський одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Його творчість завжди була предметом суперечок літературних критиків. Ще і дотепер деякі дослідники про модернізм М. Коцюбинського говорять обережно, називаючи його імпресіоністом у літературі. Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька, кримська, циганська. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. У своїх відомих на весь світ творах він оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював словом людську біду і красу.

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (* 27 листопада 1863, м. Ґура-Гумора, повіт Сучава, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина (нині м. Гура-Гуморулуй, Румунія) — † 21 березня, 1942, Чернівці) — українська письменниця.

Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством («Земля»).

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

Стефа́ник Васи́ль Семе́нович (*14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — †7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, депутат Австрійського парламенту від Галичини.

Василь Стефаник увійшов у літературу як майстер соціально-психологічної новели. Неможливо спокійно читати його твори, вони вражають гостротою проблем, хвилюють, як витончені ліричні вірші або народні пісні. Сам виходець із селянської родини, Стефаник добре знав сільське життя, тому і не дивно, що ця тема стає в його творчості однією з провідних. Особливо письменника вразила еміграція селян, коли вони кидали все і їхали за кордон у пошуках кращої долі. Саме про це новела «Камінний хрест». Чого тільки не відбувається в житті людини: радість і печаль, втрати і знахідки. Але людина завжди шукає місце, де б він відчував себе як можна краще.

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; *13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський[3] — †19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

http://poetry.uazone.net/

Мико́ла Кіндра́тович Ворони́й (* 24 листопада (6 грудня) 1871 , Катеринославщина — † 7 червня 1938, Одеса) — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру (1917).

Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас створює поезії, в яких висміює національну обмеженість, псевдопатріотизм, його антигуманістичну, аморальну сутність («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»).

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (*4 грудня 1878, Крига, Сумщина — †22 липня 1944, Прага, Чехія) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь.

Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною:

Душа розірвана, як рана...

Бальзам далеко так, як сонце,

А сонце, сонце, як і щастя,

Там, там, лише в краю коханім.

(«В вигнанні дні течуть, як сльози»)

Всі твори на сайті: http://www.ukrlib.com.ua/

Володи́мир Кири́лович Винниче́нко (14(26) липня 1880, Єлисаветград, Херсонської губернії — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український прозаїк, драматург, художник, а також політичний і державний діяч.

Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (написаний у 1922—1924 рр.,), де вказано: «Присвячую моїй сонячній Україні». Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 р., в «Киевской старине» з'являється його перше оповідання «Краса і сила».

У 1909 році Михайло Коцюбинський писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка». «Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників, — писав Франко в рецензії на збірку оповідань Винниченка „Краса і сила“ (1906), — раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кождім оповіданню запитати д. Винниченка». Після 1920 року Володимир Винниченко, зрозуміло, не міг так легко струсити «порох політики». Не випадково V Всеукраїнський з'їзд оголосив Винниченка ворогом народу, поставив його «поза законом».

Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905 . До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Павло́ Арсе́нович Грабо́вський (*11 вересня 1864, Пушкарне — †12 грудня 1902, Тобольськ) — український поет-лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції.

Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим внеском в українську літературу. Проте ними не обмежувалась діяльна участь поета в літературному процесі 90-х рр. У галицьких виданнях друкувалися його нариси, статті, замітки, поетичні переклади. Статті Грабовського торкаються різноманітних проблем тогочасного громадського і культурного життя в Україні, Сибіру та Галичині («Лист до молоді української», «Коротенькі вістки з Сибірі», «Дещо в справі жіночих типів», «Дещо до свідомості громадської», «Дещо про освіту на Україні», «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» тощо).

Всі твори на сайті:http://www.ukrlib.com.ua/